ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ЛІМФОДЕНІТ
Запальна реакція лімфовузлів у разі лімфаденіту - це бар'єрна функція лімфатичної системи, що обмежує поширення інфекції організмом. Зазвичай лімфаденіт виникає як ускладнення первинного запалення будь-якої локалізації. Інфекційні збудники (мікроорганізми та їхні токсини) проникають у регіонарні лімфовузли з потоком лімфи, що відтікає з первинного гнійного вогнища.
Іноді до моменту розвитку лімфаденіту первинне вогнище вже ліквідується і може залишатися нерозпізнаним. В інших випадках лімфаденіт виникає в разі безпосереднього проникнення інфекції в лімфатичну мережу через пошкоджену шкіру або слизову. Лікуванням лімфаденіту займаються судинні хірурги, зокрема, фахівці в галузі флебології та лімфології. За лімфаденіту частіше відбувається ураження підщелепних, шийних, пахвових, рідше - підколінних, ліктьових, пахових лімфовузлів. Зустрічається запалення глибоких лімфовузлів (тазових, клубових).
ПРИЧИНИ ЛІМФАДЕНІТУ
Збудниками неспецифічного лімфаденіту зазвичай виступає гноєтворна флора - стафілококи і стрептококи, а також токсини, які вони виділяють, і продукти тканинного розпаду, які проникають у лімфовузли лімфогенним, гематогенним або контактним шляхом. Первинним вогнищем при неспецифічному лімфаденіті можуть бути гнійні рани, панариції, фурункули, карбункули, флегмони, бешихове запалення, трофічні виразки, тромбофлебіт, карієс, остеомієліт. Місцеві запальні процеси частіше супроводжуються регіонарним лімфаденітом.
Лімфаденіт у дітей часто буває пов'язаний із запальними процесами ЛОР-органів (грипом, отитом, хронічним тонзилітом, ангіною), дитячими інфекціями (скарлатиною, дифтерією, паротитом), а також шкірними захворюваннями (піодермією, ексудативним діатезом, інфікованою екземою тощо). Причиною специфічного лімфаденіту є збудники туберкульозу, сифілісу, гонореї, актиномікозу, чуми, сибірської виразки, туляремії та ін. інфекцій.
КЛАСИФІКАЦІЯ
За перебігом лімфаденіт буває гострим і хронічним. Гострий лімфаденіт проходить у своєму розвитку 3 фази - катаральну, гіперпластичну та гнійну. Початкові патологічні процеси за лімфаденіту характеризуються застійною гіперемією шкіри над збільшеним лімфовузлом, розширенням синусів і злущуванням їхнього ендотелію. Далі йдуть явища ексудації та серозного просочування паренхіми вузла, лейкоцитарної інфільтрації та проліферації лімфоїдної тканини. Ці структурні зміни відповідають катаральній і гіперпластичній стадіям лімфаденіту з локалізацією патологічних процесів у межах капсули лімфовузла.
За несприятливого подальшого розвитку настає гнійне розплавлення лімфовузла з утворенням інкапсульованого абсцесу або проривом інфікованого вмісту в навколишню клітковину - розвитком паралімфаденіту й аденофлегмони. Особливою тяжкістю перебігу вирізняється іхорозний лімфаденіт, що виникає в разі гнильного розпаду лімфовузлів.
Рідше трапляються фібринозний лімфаденіт, що характеризується рясною ексудацією і випаданням фібрину, і некротичний лімфаденіт, що розвивається внаслідок швидкого і великого омертвіння лімфовузла. Також виділяють особливу форму лімфаденіту - геморагічну, що характеризується імбібіцією (просоченням) лімфовузла кров'ю під час сибірської виразки або чуми. За простої та гіперпластичної форми лімфаденіт може набувати хронічного перебігу. За лімфаденіту до запалення може залучатися поодинокий лімфовузол, або кілька розташованих поруч лімфатичних вузлів. Залежно від етіології та збудника розрізняють специфічні та неспецифічні лімфаденіти.
СИМПТОМИ ЛІМФОДЕНІТУ
Гострий неспецифічний процес маніфестує з болючості реґіонарних лімфовузлів і збільшення їхніх розмірів. За катаральної та гіперпластичної форми збільшені вузли легко можна промацати, їхня болючість незначна, загальні порушення слабко виражені або відсутні. Лімфаденіт нерідко протікає із залученням лімфатичних судин - лімфангітом.
У разі нагноєння вузол стає щільним і болючим, розвивається загальна інтоксикація - лихоманка, втрата апетиту, слабкість, головний біль. Наростають місцеві явища - гіперемія і набряк у ділянці ураженого вузла, контури лімфовузла стають нечіткими за рахунок періаденіту. Хворий змушений щадити уражену ділянку, оскільки під час рухів болі посилюються. Досить скоро настає гнійне розплавлення лімфатичного вузла і в ділянці інфільтрату стає помітна флюктуація.
Якщо сформований абсцес не розкрити вчасно, може статися прорив гною назовні або в навколишні тканини. В останньому випадку розвивається аденофлегмона, яка характеризується розлитим щільним і болючим інфільтратом з окремими ділянками розм'якшення. За гнильної форми лімфаденіту під час пальпації вузла відчувається газова крепітація (похрускування). За деструктивних процесів прогресують загальні порушення - наростає лихоманка, тахікардія, інтоксикація.
Лімфаденіт у дітей протікає бурхливо з високою температурою, нездужанням, втратою апетиту, порушенням сну. Можливими важкими ускладненнями може стати генералізація інфекції з розвитком сепсису. За хронічного неспецифічного лімфаденіту лімфовузли збільшені, малоболючі, щільні, не спаяні з навколишніми тканинами. Результатом хронічного лімфаденіту стає зморщування вузлів унаслідок заміщення лімфоїдної тканини сполучною.
Іноді розростання сполучної тканини спричиняє розлад лімфообігу: набряки, лімфостаз, слоновість. Для специфічного гонорейного лімфаденіту типові збільшення і різка болючість пахових лімфовузлів. Туберкульозний лімфаденіт протікає з високою температурою, вираженою інтоксикацією, періаденітом, нерідко некротичними змінами вузлів. Лімфаденіт за сифілісу характеризується одностороннім помірним збільшенням ланцюжка лімфовузлів, їхньою неспаяністю між собою і зі шкірою. За сифілітичного лімфаденіту ніколи не відбувається нагноєння лімфовузлів.
УСКЛАДНЕННЯ ВІД ЛІМФАДЕНІТУ
Ускладненнями гнійного лімфаденіту можуть стати тромбофлебіт, лімфатичні нориці, септикопіємія. Прорив гною з трахеобронхіальних лімфовузлів у бронхи або стравохід призводить до утворення бронхопульмональних або стравохідних свищів, медіастиніту. Розвиток лімфаденіту може стати вихідною точкою для поширених гнійних процесів - аденофлегмони та сепсису. Результатом хронічного лімфаденіту може стати рубцювання лімфовузла зі сполучнотканинним заміщенням лімфоїдної тканини. У деяких випадках може розвиватися порушення лімфовідтоку і лімфедема.
ДІАГНОСТИКА ЛІМФАДЕНІТУ
Розпізнавання гострого неспецифічного лімфаденіту поверхневої локалізації неважке. При цьому враховується анамнез і сукупність клінічних проявів. Складніше діагностуються ускладнені форми лімфаденіту, що протікають із періаденітом і аденофлегмоною, залученням клітковини середостіння і заочеревинного простору. У всіх випадках необхідне встановлення первинного гнійного вогнища. Диференціальну діагностику гострого лімфаденіту проводять з остеомієлітом, флегмоною, гнійною атеромою тощо.
За хронічного лімфаденіту, як правило, потрібне проведення пункційної біопсії лімфатичного вузла або його висічення з гістологічним аналізом. Це необхідно для розрізнення хронічної форми лімфаденіту та системних захворювань (саркоїдозу), лімфогрануломатозу, лейкозу, метастатичного ураження лімфовузлів у разі ракових пухлин тощо. Діагностика специфічних лімфаденітів спирається на комплекс клініко-лабораторних даних.
Для виявлення туберкульозу проводяться туберкулінові проби Манту і Пірке. При мікроскопічному дослідженні пунктату виявляються гігантські клітини Пирогова-Лангганса. Під час рентгенографії грудної клітки можуть виявлятися туберкульозні вогнища в легенях; при дослідженні м'яких тканин шиї, підщелепної, пахвової, пахової зони на знімках визначаються кальцинати у вигляді щільних тіней.
За сифілітичного лімфаденіту в пунктаті виявляються бліді трепонеми. До діагностики специфічних лімфаденітів залучаються фахівці-фтизіатри, венерологи, інфекціоністи. За необхідності пацієнтам із лімфаденітом виконують УЗДГ лімфатичних судин, КТ, МРТ уражених сегментів, лімфосцинтиграфію, рентгеноконтрастну лімфографію.
ЛІКУВАННЯ ЛІМФАДЕНІТУ
Катаральний і гіперпластичний гострий лімфаденіт лікується консервативно. Необхідне створення спокою для ділянки ураження, проведення адекватної антибіотикотерапії на підставі чутливості мікробної флори, УВЧ-терапії, вітамінотерапії. У разі гнійного процесу показано розтин гнійного лімфаденіту, аденофлегмони, дренування і санація вогнища за принципами ведення гнійних ран.
Призначається активна дезінтоксикаційна й антибактеріальна терапія. За хронічного неспецифічного лімфаденіту потрібне усунення основного захворювання, що підтримує запалення в лімфовузлах. Специфічні лімфаденіти лікують з урахуванням етіологічного агента і первинного процесу (сифілісу, гонореї, туберкульозу, актиномікозу та ін.).
ПРОГНОЗ І ПРОФІЛАКТИКА
Своєчасне етіотропне лікування лімфаденіту дає змогу уникнути поширення і генералізації процесу. Профілактика лімфаденітів вимагає попередження мікротравм, інфікування ран і саден, потертостей шкіри. Також необхідне своєчасне лікування вогнищ інфекції (ангіни, карієсу зубів), розтин гнійних утворень (панариції, фурункулів).
